«А нас за що?..» (Зойк щирого філаретівця)

Перед тим, як аналізувати реакцію публічних осіб на факти побиття віруючих УПЦ, варто нагадати: найчастіше перекладають провину з насильників на жертву ті, хто сам свого часу зазнав насилля у тій чи іншій формі, наприклад, у дитинстві. Це – звичайне, добре відоме фахівцям, явище, яке, насправді, є набагато небезпечнішим, аніж це може здатися на перший погляд.

• По-перше, виправдовувати злочинця – значить давати йому «зелене світло» на подальші злочини. Це те, що ніяк не можуть утямити вдячні споживачі антицерковного інформаційного мотлоху, які запускають, таким чином, у власному оточенні механізм бумерангу.

• По-друге, долучатися до цькування тих, хто зазнає насилля, означає позбавити цих людей законного шляху покарання зловмисника. Це є не менш небезпечним, оскільки доведені до відчаю люди, які не можуть докричатись до оточуючих, можуть піти на те, що ніколи б не зробили у цивілізованому суспільстві.

Панство, яке дозволяє собі з невеликого розуму публічно гиготіти про «подивіться на мученицю», насправді є каталізатором подальшого свавілля, що рано чи пізно торкнеться їх самих. А якщо це свого часу вже відбулося, тобто якщо людина проявляє власні, не обговорені зі спеціалістами, ураження психіки, це ще не є приводом вибачати поширення ідеології насильства.

У блазнюванні та насмішках над жертвами насилля насправді приховується не лише неприємне, а й небезпечне нівелювання злочину. Якщо діячі, причетні до антицерковної кампанії, дозволяють собі постійні блюзнірські випади щодо людей, які стали її жертвою, певна частка суспільства почне сприймати це як належне. Як, наприклад, це відбувалось зі слідчими одного з райвідділів УМВС на Волині, які все ніяк не могли довести до розуму справу з побиттям священика УПЦ.

Однак, на карколомних слідчих поворотах згаданої справи дуже добре видно й те, як швидко холоне ентузіазм насильника, коли його все ж таки притягують хоч до якоїсь відповідальності.

Церковний патріот із Угринова, котрий не тільки побив настоятеля сільського храму, а й вихвалявся цим у всьому селі, перед запитаннями Феміди одразу перетворився на нещасного сліпого (!), який то відбивався від «нападника у рясі», то «просто так махав палицею над головою», то «махнув палицею перед собою для збереження рівноваги» (цитати взято з офіційних коментарів у ЗМІ та з матеріалів досудових розслідувань Горохівського СВ УМВС, що вже публікувались). Щодо спроби нападника виставити себе жертвою нападу, то, як кажуть свідки справи, про його поїздку до районних судмедекспертів та «зняття побоїв» можна знімати цілий комедійний серіал.

Відповідно, палкі прихильниці Київського Патріархату з Птичі, котрих, аналогічно, при свідках спіймали на побитті односельчанки, також пройдуть цим нелегким, але неминучим для очищення совісті, шляхом правосуддя. Втім, заяви на кшталт «та ми її пальцем не торкались, це все комедія» вже лунають на просторах соцмереж. Звісно, сумні події у Птичі у сприйнятті обдурених Київським Патріархатом людей теж є «захистом від московщини та заїжджих агентів», однак чому тоді церковні патріотки напали не на «агентів», і не на заїжджих, а на власну односельчанку?

Очевидним є те, що усі ці справи про сільські кулачні бої, якими б огидними та болючими вони не були, треба буде доводити до логічного завершення у юридичному полі. Так, нам доведеться почути ще багато дешевого кепкування з побитих людей, почути неймовірні версії про «превентивні удари», закордонні сценарії та режисуру агресора, однак під час слідчих дій подібні ліричні відступи нікого не зацікавлять. Цим людям доведеться виокремлювати у власній заплутаній мотивації ту межу, за якою завершуються переконання і починається зазіхання на права інших. І вдаване здивування на кшталт "а нас за що?" у суді вже не працюватиме.

Головне, на чому варто закцентувати увагу ще раз: огидними є не стільки любительки кулачних розправ чи прихильники самосуду. Причина всього цього брудного свавілля – у ідеологічних натхненниках, церковних рейдерах та тих, хто з якихось причин виправдовують будь-які форми насильства.

Читайте також