3 листопада – пам'ять святителя Іларіона, митрополита Київського і всієї Русі

Руська Церква була на той час митрополією, що входила до складу Константинопольського Патріархату. Першими митрополитами на Русі були греки, поставлення їх відбувалося в Царгороді.

Святий Іларіон, священик княжого села Берестове під Києвом, був духовним отцем і сподвижником князя Ярослава. «Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих Апостолів і багатьох священників надбав, – розповідає преподобний Нестор Літописець. –  Був у нього пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового понад Дніпром на пагорб, де тепер старий монастир Печерський, і там молитви творив у глухому лісі. І викопав там печерку малу на два сажні, і приходячи з Берестового часи тут співав і потай молився Богові». 

Святий Іларіон, як свідчать його творіння, був не просто «муж книжний», але володів великими духовними даруваннями, глибиною богословського відання. Всі свої сили він віддавав служінню Руській Церкві.

Коли помер митрополит Феопемпт, Русь перебувала у стані війни з Візантією. Соборним судженням ієрархів Руської Церкви було вирішено поставити митрополита в Києві, не звертаючись до Царгорода.

Святий Іларіон славився серед руського духовенства висотою духовного життя і проповідницьким даруванням. Незадовго до того він промовив у Десятинній церкві в похвалу святому князю Володимиру своє знамените «Слово про закон і благодать», в якому дав богословське осмислення місця Руської Церкви в історії Божественного домобудівництва спасіння.

Вибір Собору архієреїв був до душі Ярославу Мудрому. У Святій Софії подвижник був поставлений митрополитом в 1051 році. Пізніше святий Іларіон був затверджений Константинопольським Патріархом. Але первосвятителем Руської Церкви він був недовго. Літопис не відзначив року його смерті, але на похованні князя Ярослава Мудрого святителя вже не було, а у 1055 році до Києва прибув новий митрополит. Вірогідно, святий Іларіон відійшов до Господа у 1053 році.

Читайте також