Смерть монаха

Тело уже не имеет нужды ни в чем, кроме отдания ему почестей и погребения

СМЕРТЬ МОНАХА

Я, конечно, не эксперт, поэтому сугубо личное наблюдение.

Атмосфера смерти монаха и мирянина существенно различаются. Нет многих неприятных моментов, как то соседи и знакомые, советующие всевозможную ахинею, вроде завешивания зеркал, переворачивания стульев и прочей суеверно-ритуальной бредятины, сопутствующей периоду подготовки к похоронам. Нет ни искренних, ни напускных рыданий, вносящих нотку трагического ужаса. Нет посторонних людей, нет чувства растерянности и потерянности. Назначенные братия спокойно, без суеты, занимаются облачением тела усопшего. Монашеская мантия, постригальные крест и свеча, клобук. Вот и все. Простой гроб из ничем не обитых досок. Над которым с первых же минут читается Псалтирь или Евангелие. В зависимости от того, отошел к Богу простой монах или в священном сане (иеромонах). На самом деле, это единственное, в чем нуждается сейчас душа усопшего – в молитве. Тело уже не имеет нужды ни в чем, кроме отдания ему почестей и погребения.

Какое-то время гроб с телом находится в келии, в которой жил монах. Сразу начинают приходить братия, чтобы попрощаться, просто побыть рядом, прикоснуться к таинству смерти, напомнить себе о ней. Нет здесь, опять же, чрезмерно трагичных лиц и душераздирающих криков. Чуть в стороне, полушепотом, кто-то обговаривает практические вопросы. Кто-то внимательно слушает слова Писания, кто-то погрузился внутрь себя. Можно увидеть и улыбку, которая не будет неуместной.

Монах – уже живой мертвец, ничего удивительного. Хотя трепет перед тайной ухода в иной мир присутствует, но ради этого момента он и надел черные одежды.

Но главное, это чувство покоя и тишины рядом. Никому не ведома посмертная участь, однако в молитве «Упокой, Господи» есть твердая вера, что упокоит.

Далее лития, перенос тела в храм. Теперь уже и миряне имеют возможность побыть рядом и проститься. Со дня кончины братия полагают ежедневно по три поклона с молитвой за новопреставленного. 40 дней его имя поминается на заупокойных ектиниях во время литургии.

Далее отпевание, проводы на кладбище и погребение.

Монашеское кладбище – это тоже место с особой атмосферой тишины и покоя, которая перетекает внутрь, заполняет сердце.

«Помни последняя твоя и во веки не согрешишь». Память смертная – одно из основных упражнений монаха. Она помогает утишить бушующие страсти. Что если этот день последний, что если сейчас? «В чем застану, в том и сужу». А чем заняты мои мысли, куда направлены желания?

Если монах был праведной жизни, если он жил, помогая другим, если люди чувствовали силу его молитвы, они будут приходить к нему на могилу и после смерти. Если и здесь они получат у Бога просимое, по его молитвам, значит, родился новый святой. Который, возможно, будет прославлен.

Читайте також

Дві трагедії. Але які різні стандарти

Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.