Абсолютно бездумні та безпринципні провокатори
Одна из провокаторш на ул. Грушевского во время крестного хода УПЦ
Технологія провокацій на хресній ході
Нажаль, будь-які справді масові заходи Української Православної Церкви майже завжди супроводжуються провокаціями штучного характеру. Так само трапилось і цього разу, коли 27 липня відбулась масштабна хресна хода Української Православної Церкви.
Йдеться про жіночок середнього та літнього віку, які йшли з портретами царя та Патріарха Кирила, а потім почали розгортати прапори, серед яких був і російський. Їх було близько 20 чоловік і вони були разом у групі. Діяли організовано і абсолютно типово для людей, які саме за 200-300 грн беруть участь у різноманітних політичних мітингах.
Те, що вони були кимось зорганізовані, я навіть не сумніваюсь. Роблю цей висновок з того, що: а) вони не йшли у хресній ході від початку до кінця, фактично вклинюючись у натовп лише для вдалого кадру; б) портретів царя і предстоятеля РПЦ в кожної з них було по декілька штук в руках, а це значить, що комусь це треба було підготувати. На одному з фото вони стоять настільки типово для звичних оку «активістів», що якщо забрати з їхніх рук портрети і впихнути туди якісь «гасла», вийде знайома усім картина. Зверніть увагу! Одна і та ж дамочка тримає на одному з фото портрет царя, а на іншому – Паріарха Кирила.
В тому, що вони мають опосередковане відношення до Церкви або не мають його взагалі, теж не сумніваюсь. Для цього варто лише порівняти їх та інших жіночок/дівчат, які брали участь у хресній ході. Абсолютна більшість з них мала на головах платки, які є особливою відзнакою православної жінки. Ця ж група платків на головах не мала взагалі. І це не прості балачки. Покажіть мені хоча б одну віруючу дівчину чи жінку, яка не одягає на голову хустку під час молитви. Знаєте таких?
Далі. Метою учасників хресної ходи, які приїхали з усіх куточків України, було пройти шлях від Володимирської гірки до Києво-Печерської лаври, взявши участь у всьому, що відбуватиметься від початку до кінця. Ці «активістки» не ставили нічого подібного за ціль для себе. Саме тому вони почали вклинюватись у хід в районі стадіону ім. Валерія Лобановського і так само вийшли з нього десь між Маріїнським та «Арсенальною».
Вони не пройшли від початку і до кінця, заради чого брали участь у хресній ході інші люди. Вони і не збирались цього робити. Їхньою метою була демонстрація. Безглузда, дешева та підготовлена нашвидкоруч. В їхніх руках можна було побачити асоціації, які потім вдало розтиражували такі нещасні ЗМІ, як «Прямий» та інші.
Хто вони? На мою думку – провокатори. Абсолютно бездумні та безпринципні. Вони, хоч і жалюгідно, однак спрацювали для «картинки», яку вже другий день поспіль інформаційно розганяють скрізь і всюди.
І останнє. Дійсно, хтось комусь роздавав якісь там гроші біля станції метро «Арсенальна». Я не берусь казати на 100%, хоча на 99,9% впевнений, що це або така ж вистава, або вище згадані отримували заробітню плату за свої послуги. Наші люди йшли, не зупиняючись.
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.