Современные катакомбы: 60 человек вынуждены молиться в доме священника
Община УПЦ на Волыни. Фото: Николай Митрохин
Сельская община УПЦ изгнанная из храма, который занимала последние 132 года волей председателя «объединенной территориальной громады», который принудительно «перевел» в ПЦУ три храма из шести на его территории. Теперь до 60 человек (в будний день собралось 36) молятся в доме священника, которого уволили «по собственному желанию» из местной школы (у него три образования включая областной истфак университета). Он режет кресты из дерева и иногда продаёт их через интернет. Ни одна из нескольких десятков общин в регионе номинально перешедших в ПЦУ не исчезла. Ни один из священников не перешел в ПЦУ. Все судятся. Многие побеждают в судах. Ни одно судебное решение не исполняется. К священнику ходит социальная служба, грозит отнять субсидии на сына-инвалида, поскольку детская переделана в алтарь. Перед моим (и телегруппы местного православного полуподпольного телевидения) приездом на улице вырубили свет во всех домах.
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.