Думаю о том, как тяжело быть священником
Вот один священник пошел под запрет из-за своей личной жизни и стал всюду писать, что никогда не верил в Евхаристию. Тридцать лет служил и не верил.
Еще один игумен возрождал большое богатое подворье одного большого богатого монастыря в одном большом богатом городе. А когда все возродил, и финансовые потоки кончились, сел на мотоцикл, посадил симпатичную молодую женщину себе за спину и укатил во Францию на постоянное жительство. Перед отъездом признался, что многие годы с трудом скрывал, что не верил ни в Бога, ни Церковь, ни в Ее таинства.
Еще один священник, тоже по причинам перемен в личной жизни переставший служить, пишет, будто все 25 своего священства считал сам институт священства совершенно лишним и никогда не верил, что священство хоть кому-то нужно. Сиди себе дома, призывай Святого Духа на хлеб и вино, и будет тебе христианское счастье.
Это все ужасно мило - все эти каминг-ауты. Но только какова их цена? Со стороны смотрится так себе.
Мне это напоминает нескольких знакомых мне женщин разного возраста. Которые изменяли своим мужьям или бросали их ради других, и всякий раз эти мужья бывали ими обличаемы, как люди совершенно их недостойные, низкие, неразвитые, слабые, и никогда-то они их не любили, и всегда-то знали им цену и жили-то с ними только из жалости к ним.
Думаю о священстве, как о браке человека с Церковью. Нелегком браке, знаете ли. Который может быть и прекрасным и ужасным одновременно, как и всякий брак.
Чтобы мы, миряне, ни говорили, как бы мы ни рядили и священников ни судили, никто из нас в их шкуре не был. Думаю о том, как тяжело быть священником. Наверняка, и прекрасно. И все же, представляю, как подчас невыносимо тяжело.
Батюшки, дорогие, держитесь. Люблю вас.
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.