Як Епіфаній став наступником «окупанта»

Думенко оголосив себе наступником екзарха РПЦ. Колаж: СПЖ

Епіфаній Думенко продовжує розбирати вкрадену «спадщину», що дісталася йому після смерті Філарета. Проводячи чергову «службу» в Лаврі, він надів панагію, яка належала ще екзарху РПЦ митрополиту Іоанну (Соколову).

Спікер ПЦУ Зоря бачить у цьому «символізм» і «спадкоємність». Мовляв, Думенко – законний наміснік Лаври, адже у нього є панагія одного із законних священноархімандритів обителі.
І все б нічого, якби не одна нестиковка. Уже кілька років ПЦУ просуває тезу, згідно з якою весь період Православ'я на українських землях після 1686 року – коли Константинополь передав Київську митрополію Москві – це «духовна окупація».

На початку 2023 року, коли ПЦУ вперше пустили в Лавру, вона опублікувала програмний текст із чіткою формулою: ПЦУ – спадкоємиця «константинопольської» Київської митрополії, а УПЦ – «московського» періоду. Автори заяви не полінувалися навіть розділити святих Києво-Печерських: із 120 угодників 100 оголосили «правильними», тобто «константинопольськими», а 20 – «окупаційними».

А тепер повернемося до особистості екзарха, чию панагію надів Думенко. Він народився в Підмосков'ї і майже до 70 років жив і служив на різних кафедрах у Росії. Після направлення до Києва в 1944 році, як стверджують у РПЦ, він «був єдиним архієреєм патріаршої орієнтації на всій Україні». За даними «Вікіпедії», через екзарха «радянська влада керувала підпорядкуванням православного церковного життя України Московському Патріархату». Крім того, митрополит координував розгром уніатів і приєднання їх до РПЦ.

Іншими словами, в системі координат ПЦУ владика Іоанн був живим втіленням тієї самої «духовної окупації» України і Києво-Печерської лаври, з якою вони сьогодні так героїчно борються.

І спадкоємцем такого «окупанта» сьогодні представляють Епіфанія. Не питайте, як це можливо. Думається, відповідь проста: Сергій Думенко знайшов у речах Філарета красиву панагію, і під неї заднім числом вигадали концепцію.

Учора – окупація, сьогодні – спадкоємність. Учора – ворог, сьогодні – попередник. Логіки тут немає і не передбачалося.

Розрахунок Зорі, що прихильники ПЦУ ніяких протиріч не помітять. І, як показує досвід, розрахунок вірний.

Читайте також