Місяць закону і сонце благодаті

«Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона Київського. Фото: СПЖ

У середині книги «Слово про закон і благодать» її автор – митрополит Київський Іларіон – говорить про два сяйва: тьмяне відбите світло місяця і яскраве власне світло сонця. Місячне світло письменник порівнює із законом – ветхою тінню Нового Завіту, рабинею Агар'ю, ніччю. Сонячне – з благодаттю: свободою, світанком, днем, коли гасне всяка свічка. «Стужа нічна зникла, – пише святитель, – коли сонячне тепло землю зігріло».

Той самий лад викладу він зберігає і далі: закон у нього – як пересохле озеро, благодать – як джерело, що не вичерпується. Одна тональність тексту м'яко перетікає в іншу, як у класичному музичному творі.

Золото поверх темного ґрунту

Всяку позолоту кладуть на ґрунт – темну основу. У цього сяючого красою тексту також був досить темний ґрунт історії тих часів.

За рік або два до того, як пролунали слова книги митрополита Іларіона, Київ пережив те, що літопис назве «січа зла». Під валами стояла печенізька орда, у відкритому полі вороги сходилися насмерть, і до вечора місто ледве встояло. Поетичні рядки про сонячне тепло лягали поверх землі, яка ще не остигла від кровопролиття.

Ця земля прийняла Хрещення всього півстоліття тому, їй би за всіма мірками ще складати церковні букви в склади. А вона відразу заговорила зрілою ритмічною прозою, з вивіреними співзвуччями і антитезами, до яких в інших краях ішли поколіннями.

Між хрещенською купіллю і цим текстом – менше одного людського життя. Це красномовно говорить про духовну зрілість русичів.

Несподіваний голос святителя

Авторство книги належить не приїжджому ритору з вивченою в Царгороді латиною, а священнику, вихідцю з князівського села Берестово під Києвом. Більше того, він став першим архієреєм, поставленим на Київську кафедру без узгодження з візантійським священноначалієм.

Царгород звик дивитися на новохрещені народи зверхньо: мовляв, ви прийшли до Христа пізно, ви молодші і повинні дотримуватися даних вам правил. Владика Іларіон заперечує проти цього літературним словом. Сонце, каже він, сходить над усіма відразу; благодать не знає старших і молодших, обраних і другорядних. А значить, той, хто хрестився вчора, успадковує рівно те ж, що й хрещений століття тому.

Київський князь нарівні з Костянтином

Далі Іларіон робить те, від чого в тодішньому Царгороді поморщилися б. У третій частині «Слова» він переходить до похвали князю Володимиру, за якого Русь хрестилася. І хвалить правителя розмашисто: титулує його по-імперськи, каганом, а потім і зовсім ставить недавнього язичника нарівні з самим Костянтином Великим. «Подібний Великому Костянтину, – каже він, – рівний йому розумом, рівно христолюбивий».

Це жест неабиякої сміливості. Святий Костянтин займає в християнській історії особливе місце: це перший імператор, що відчинив Церкві двері свободи. І поруч із ним, на тій же висоті, раптом став київський князь, чия земля прийняла християнську віру зовсім недавно.

Так Іларіон вписує Русь у загальну історію спасіння повноправним рядком, а не виноскою на полях.

Сонце благодаті, твердить він, зійшло над нею так само, як над усіма іншими народами.

Навіщо краса тому, хто ледве уцілів?

Красу багато хто звик вважати розкішшю ситих часів: ніби визріває вона в тиші багатих книгосховищ, а там, де вбивають людей і палять доми, не до вишуканості. Але зі «Словом» митрополита Іларіона виходить інакше. По суті, свій витік давньоруська культура здобула відразу після історичної катастрофи – і, схоже, навіть завдяки їй.

Коли звичний світ руйнується, людина починає особливо точно підбирати слова для вираження стану своєї стражденної душі.

Вірно зібрана фраза або художній образ часто стають тим, за що люди тримаються, коли триматися більше нема за що. Тут краса постає не другорядним елементом інтер’єру, а опорною конструкцією: тим, що не дає будівлі життя остаточно обвалитися.

Так і «Слово» не обрушується на його читачів і слухачів громом перемоги. Воно спонукає до молитви і надії на Бога. І якщо повернутися до символів – місяця і сонця, – видно, що перевагу святитель залишає за яскравим і прямим світлом, а не за тьмяним і відбитим. Благодать завжди сильніша за закон, тому що в ній відкривається Божественна любов.

Читайте також