Мої смертельні думки

У двері смерті увійде кожен і вже не вийде назад. Фото: СПЖ

Мої смертельні думки. Смертельні не в тому сенсі, що вони вбивчі, а в тому, які думки смерть у мені викликає.

Смерть: дві грані буття

Успіння Божої Матері – це свято, в центрі якого стоїть подія смерті. Подія трагічна і святкова одночасно. У ній є дві грані, два протилежні кольори. Смерть як шлях усіх людей, навіть найвеличніших і найчистіших, і як дар життя, що перемогло смерть.

Народження і смерть – найголовніші і найнезалежніші події нашого життя.

Якщо ти прийшов у цей світ, значить, готуйся до того, що з нього доведеться і йти. Альтернативи немає. Ми приходимо невідомо звідки і йдемо невідомо куди. У двері смерті увійде кожен і вже не вийде назад. Так влаштовані у них петлі – відкриваються тільки в один бік.

Різного роду «передання давнини» та новомодні одкровення тих, хто нібито там побував і повернувся назад, – усе це як вилами по воді. Але загальнолюдська інтуїція всіх народів каже, що за цими дверима є щось таке, що не передати ні словом, ні пером. І ми приймаємо це на віру. Постукати в ці двері й попросити поговорити з тим, хто туди увійшов, не вдасться. Тому віра в Бога у нас безпосередньо пов’язана з вірою в безсмертя душі.

Незалежно від того, яким було життя людини, кінець у всіх однаковий – бездиханне тіло і невідомо куди зникла душа (для тих, хто в неї вірить).

Світоглядна модель, за моїми спостереженнями, особливо на ставлення до смерті не впливає.

Я бачив атеїстів, які хворіли і вмирали спокійно і майже без смутку. Бачив віруючих, які впадали в глибоку депресію, боялися, тремтіли, як осиковий лист. Спостерігаючи за собою, можу сказати, що мій страх смерті живе в мені незалежно від моїх релігійних переконань. Я не можу вплинути на нього ні силою волі, ні силою віри. Він у мені присутній як невід'ємна частина мого єства.

Смерть як смислоутворюючий елемент

Напевно, це добре, що людина не знає, що там, за тими дверима. Якби ми знали, то у нас не було б стимулу розвиватися, вдосконалюватися, боротися зі злом, із самими собою. Не було б ніякої свободи – лише неминучість, як у шаховій партії, де ми бачимо, що в кінці все одно буде мат.

З іншого боку, наше життя не було б таким цікавим, воно перетворилося б у простий і нудний сценарій, який ми заздалегідь знаємо напам'ять. Ніяких сюрпризів, несподіванок, ніяких подвигів і трагедій. Нічого. Одне рівне і сіре існування. Думаю, що це не дуже цікава для Бога гра, і Він її не став би затівати. Він же не грає наодинці, Він вступає в діалог з людиною. І Бог не зацікавлений у такому сценарії, де людина була б просто маріонеткою в Його руках.

Людина – це завжди співавтор, а співавторство – це свобода.

У нас немає заздалегідь написаного сценарію, як нам жити. Ми самі пишемо сценарій нашого буття, а Бог його тільки потім редагує. Або, точніше, Він бачить людину не такою, якою вона є зараз, а такою, якою вона буде, коли вся система отримає остаточну збірку. Як мені цікаво подивитися на те, що там має вийти в кінцевому підсумку!

Післямова

Після закінчення університету ніяких нових ідей і думок про смерть у мене вже не було. На той час стали з'являтися різні книги на цю тему. Раймонд Моуді, Елізабет Кюблер-Росс та інші письменники вели всі душі в казковий, прекрасний рай. Православна література була похмуро стриманою і в основному лякала митарствами і пекельними муками. Католики робили те ж саме, але з надією на те, що від вічних мук можна якось відкупитися. Східні релігії говорили, що, швидше за все, доведеться варитися в цьому земному соусі ще не одне життя, і не факт, що в людському образі. Найбільш позитивні прогнози давали тільки атеїсти – вони обіцяли всіх відключити назавжди.

Я впевнений у одному: всі наші уявлення про смерть є мізерними і не мають жодного стосунку до тієї реальності, куди нас несе ріка часу.

Проте кінцевість земного існування є головним смислоутворюючим елементом нашого життя. Загальнолюдський релігійний досвід говорить про одне: наш світ і наше життя схожі на супермаркет. Тут ти можеш вибирати все, що захочеш, але не забувай, що на виході тебе чекає касир. За все потрібно буде платити. Якби люди до цієї істини ставилися з усією серйозністю, то світ став би зовсім іншим. Але поки що це не так.

Читайте також