«Гірка любов»: Старець Паїсій про те, що руйнує сім'ї

"Ревнощі – це егоїзм, це не любов". Фото: СПЖ

Найскладніші стосунки – сімейні. Якщо ділові зв'язки обмежуються робочим днем, а дружні – вільним часом, то в сім'ї людина проводить більшу частину життя.

Сімейні стосунки – поняття широке. Вони включають як стосунки між подружжям, так і стосунки між батьками та чадами різного віку.

Ці стосунки часто приховані від сторонніх очей, але саме це робить сімейні проблеми найбільш уразливими для душі.

Сьогодні ми поговоримо з герондою Паїсієм на ці непрості теми.

Любов чи егоїзм?

Кожна людина шукає любові. Але чому ж так часто те, що починається з любові, перетворюється на муку, образи та контроль? Чому найближчі люди завдають одне одному найсильнішого болю? Особливо часто це проявляється, коли у подружжя вже закінчився «медовий місяць» і почалися «суворі будні» або коли дорослі діти починають проявляти свій характер.

Ми плутаємо два зовсім різні поняття. Є любов божественна, жертовна – та, яка, за апостолом Павлом, «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається...» (1 Кор. 13:4). А є любов мирська, егоїстична, яка навпаки – «вимагає, добивається, пригнічує». Ця «гірка любов» і є коренем більшості сімейних трагедій.

Старець Паїсій наводить різні приклади любові:

«Любов буває двох видів, – каже він. – Божественна, чиста любов, яка поєднана з жертовністю, радіє, коли коханий радіє... І є любов мирська, плотська, егоїстична. Така любов, якщо вона не облагородиться, перетворюється на пекельну муку».

«Самозакохана любов» – найтоксичніша отрута, якою людина може «пригостити» свою другу половину. Егоїзм завжди заважає повноцінному життю. Він змушує самотніх людей шукати собі в пару недосяжний ідеал, ставлячи іншим завищені вимоги. Це ж самолюбство руйнує зсередини вже сформовану сім'ю, коли кожен з подружжя намагається перетягнути «ковдру» уваги на себе, ігноруючи потреби іншого.

Ревнощі – ознака егоїзму, а не любові

Найяскравіший прояв цієї «гіркої любові» – ревнощі. У мирській культурі ревнощі теж критикують, але частіше – романтизують, вважаючи їх ознакою сильного почуття. Шекспір у «Отелло» називає їх «монстром із зеленими очима», а Лопе де Вега у «Собаці на сіні» говорить про це почуття як про піднесене: «Не можна любити, не мучачись гублячи/Себе у вогні ревнивого недугу».

Старець Паїсій безжально зриває з ревнощів цю маску, ототожнюючи їх із нестримним бажанням володіти іншим:

«Ревнощі – це егоїзм, це не любов. Людина хоче, щоб інший належав тільки їй. Вона не довіряє ні Богу, ні людині. Це мука. Людина з егоїстичною любов'ю мучиться сама і мучить іншого».

Ревнощі перетворюють життя на в'язницю, де одна людина стає наглядачем, а інша – ув'язненим. У їх основі лежить не любов, а тотальна недовіра і бажання контролювати іншу людину.

«Коли один з подружжя ревнує, він показує, що не має довіри до іншого. А якщо немає довіри, то яка ж це любов? Це просто самолюбство. Він хоче контролювати іншого, як річ», – підсумовує геронда.

Хибна турбота: тиск замість любові

Але егоїзм буває і більш тонким. Іноді він ховається під маскою благочестя. Це те, що можна назвати «духовною ревністю» або хибною турботою. Це відбувається, коли один з подружжя (або батьків) починає «спасати» іншого: змушує молитися, вимагає дотримуватися постів, критикує за недостатню духовність. Така «гіперопіка» поступово проникає в усі сфери, роблячи життя нестерпним.

Старець Паїсій попереджає: це не любов, а той же егоїзм:

«Деякі [в сім'ї] хочуть, щоб їхній чоловік або діти стали святими за одну ніч. Вони тиснуть, вимагають, критикують. Але це не духовність, це егоїзм. Так можна тільки відштовхнути людину від Христа. Любов повинна бути з розсудливістю», – переконаний святий.

Не можна насильно затягнути людину в Рай. Якщо ми дійсно хочемо допомогти ближньому, шлях тільки один – почати з себе і молитися за нього, а не «переробляти» його під свій стандарт. Бог, на відміну від нас, поважає свободу особистості.

«Бог не тисне на людину, – впевнений преподобний Паїсій. – А ми, егоїсти, хочемо насильно затягнути інших у рай. Але так не буває. Справжня любов – терпляча і не шукає свого, вона поважає свободу іншого».

Ліки: «мала жертва» і поступливість

Як же вилікуватися від цієї «гіркої любові»? Дуже просто. Потрібно зрозуміти, що щастя в сім'ї будується не на великих подвигах, а на щоденній, щогодинній уступливості. Уступити в суперечці, промовчати, коли хочеться дорікнути, зробити щось корисне для іншого, відсікаючи своє «хочу».

Старець Паїсій пропонує дуже практичні ліки від егоїзму – «малу жертву»:

«Щоб у родині був мир, потрібно трохи поступитися. Кожен повинен намагатися відсікти свою волю заради іншого. Якщо один поступиться, інший поступиться, то прийде Благодать Божа. Сімейне життя – це школа жертовності», – наставляє Святогірський Авва.

Як приклад людини, що живе за своєю волею, афонський Старець наводить дике дерево, яке не приносить плоду. Тільки відсікаючи свій егоїзм, ми прищеплюємося до Христа і починаємо приносити плоди. Коли людина починає жити так, вона відкриває для себе велику таємницю: радість не в тому, щоб брати, а в тому, щоб віддавати.

«Справжня любов знаходить радість в тому, щоб жертвувати собою заради іншого. Егоїзм знаходить радість в тому, щоб брати. Християнин радіє, коли віддає. У цьому – велика таємниця любові», – підсумовує преподобний Паїсій.

Висновок: шлях до справжньої радості

Святий дав нам цінний урок того, що шлях від «гіркої любові» егоїзму до справжньої радості лежить через відмову від себе, через щоденну малу жертву. Долаючи ревнощі і бажання контролювати, ми знаходимо ту любов, яка приносить мир і творить Рай у нашому власному домі.

Проводжає нас сьогодні зі своєї каливи старець Паїсій зі словами, зверненими до всіх подружжя, батьків, дітей, онуків:

«Щастя в сімейному житті залежить від того, наскільки ми готові пожертвувати своїм егоїзмом. Де є жертва, там є Христос, а де Христос – там рай. Рай починається вже тут, на землі, якщо в серці є любов Христова».

Читайте також